nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

герб Скадовська
герб города

Підписка на новини міст



Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют



ПРО МІСТО       ПІДПРИЄМСТВА ТА БІЗНЕС
ГУМАНІТАРНА СФЕРА       СЕРВІС ТА ВІДПОЧИНОК
22-07-2010

Скадовськ: Видихаємо стихію

Страшну зливу з градом та смерчем досі видихають скадовчани. Надто не пощастило скадовчанам у так званому колгоспному поселенні. Там найбільше біди наробила зимова повінь, а тут ще й літня злива додала.

У будинку одного з працівників «Ч» вітром розкрило дах, а тоді під силою зливи упала стеля над трьома кімнатами. Дах уже накрили новим шифером (довелось прикупити 16 листів). Тепер «латають» стелю.

До редакції звернулись дві скадовчанки з проханням розказати про їхні втрати від стихії. У Євгенії Степанівни Доценко вимок город. При кореспондентові та фотокорі «Ч» вона надкопала картопляний кущ. Якби не дощ, урожай був би гарним. А так – картоплини побрались білим нальотом, а деякі взагалі зіпріли. Пропали плодові деревця. Потоком злизало всю городину – перець, помідори. «З чого я борщ зварю?» – бідкалася жінка. Розповіла, як скаржилась у мерію та у райдержадміністрацію. Як Президенту телеграму «відбивала». «Начальству треба ворушитись», – сказала наостанок.

Через вулицю (двори напроти), у Пролетарському провулку, 7, куди ми потрапили випадково (сплутали вулицю), живе 62-річна Марія Михайлівна. На її руках – двоє інвалідів, паралізований чоловік і незрячий син. Стихією пошкоджено дах її будинку, ще з зими вода в городі стоїть. Він устиг очеретом зарости. Кореспондент «Ч» запитала: «Ви хоч у мерію заяву написали?». Виявляється, ні. Повний двір води, але жінка нікого про це не повідомляла. Добрі люди допомогли трохи підлатати дах, але одну шиферину ще треба вкласти правильно. Не вірить жінка, що комусь її біда потрібна.

Наступного дня «чорноморці» відвідали обійстя інваліда Раїси Адамівни Вересової. Знайти її будинок не так і просто: він у проїзді. Ґрунтова дорога до її воріт грузне, чавкає під ногами. Відчувається запах вигрібної ями. «Цей запах трохи влігся, – каже Раїса Адамівна. – Після дощу він був нестерпним. Мене вода обложила з усіх боків. Жаби у хаті квакали». Вона запрошує у дім. Стіни кімнат попідмивала вода, шпалери зіпріли, штукатурка опала. Стоїть вологий запах, хоч на вулиці сяє сонце і всі вікна – настіж.

Жінка ображається на комунальників: «Дзвонила, просила: приїдьте, відкачайте воду. А вони відповіли, що у них немає довгих рукавів. Довелось наймати машини за власний кошт. Куди не звернусь – наді мною всі сміються. Аж до МНС. Послала я телеграму Президенту. Чекаю відповіді. Так і живу. Я самотня. Розгублена, не знаю, що робити. Ось цей костиль – моя єдина допомога. Радилась із спеціалістом. Він каже: воду треба тільки качати. Сама вона не піде. Їй нікуди йти». Раїса Адамівна бере свого «помічника» – милицю – і веде нас у котельню, де досі стоїть вода. Води у котельні – сантиметрів з 15. «Чим ми можемо допомогти?» – питаю у господарки двору. У відповідь чую: «Треба таким, як я, надати матеріальну допомогу. І потрібно відновити дренажну систему». Вона журиться: «Такий гарний будинок, а жити у ньому вже не можна».

Ми прощаємось із Раїсою Адамівною, повертаємось до редакційної «Ниви» тим самим провулком. У дворі поряд вода підпирає вхідні двері. До них від самої хвіртки веде змайстрована і піднята високо над землею дерев’яна доріжка. Виходить господар. Цікавиться, хто ми і звідки.

Ми, у свою чергу, питаємо, чи повідомляв чоловік у міську раду про своє становище. На це чуємо несподівану відповідь: «Чого це я буду ходити? Ми для чого їх вибирали? Нехай ходять і дивляться». Що сказати на це? Якщо не жаль свого двору, пожалів би сусідку-інваліда. Адже поки вода у його дворі не зійде, «плавати» і Раїсі Адамівні.

Уся вулиця Леніна у воді. Поряд з дворами – ливнені канави і ями. Вода у них застояна, вкрита зеленою дзеркальною плівкою, ворушиться, але не спадає.

Коли писався цей репортаж, нам зателефонувала 75-річна жителька Скадовська Лідія Миколаївна Саврадим. Під час бурі на дах її будинку упало дерево. Бригада, яка приїхала наступного дня, дуже обережно зняла повалене дерево, не нанісши господині додаткових збитків: «Хата у мене ще «шевченківська». Стара, з малими віконечками. Думала, доведеться і шибки нові вставляти, і дах лагодити. Аж ні. Хлопці – молодці. Зробили все дуже охайно. Тільки я не знаю, як моїх рятувальників звати. Приїхали на тракторі з причепом. Головного звали Олегом. А от прізвища не спитала. Як і імен його помічників. Передайте їм через газету мою велику вдячність».

Ось і виходить, що стихія – стихією, але багато чого залежить і від людей. Одні у цій нестандартній ситуації показали себе добрими і уважними до чужого лиха, інші – навпаки, бездушними. 


Наталія Купрієнко

[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]
© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, Київ, а/с 297, тел.: (096) 521 0508, (050) 867 5802, (093) 328 6985, e-mail: editor@osp.com.ua
TyTa