nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

герб Скадовська
герб города

Підписка на новини міст



Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют



ПРО МІСТО       ПІДПРИЄМСТВА ТА БІЗНЕС
ГУМАНІТАРНА СФЕРА       СЕРВІС ТА ВІДПОЧИНОК
06-08-2013

Скадовск : Бруно Копер: «Я обрав життя на велосипеді»

Він об’їхав на велосипеді мало не півсвіту, накрутив педалей на 160 тисяч кілометрів, а нещодавно завітав і до нашого містечка, яке одразу вподобав. Його ім’я – Бруно Копер, і він учетверте відвідує Україну. Цього разу Бруно здійснив велотур Кримом, а от яким чином опинився в Скадовську і куди прямує далі, ми запитали у нього під час знайомства.
– Бруно, розкажіть як ви потрапили до Скадовська?

– Насправді Скадовськ був у моєму маршруті, тому я тут. Розпочав я з самого сходу Криму, міста Феодосії, був у Судаку, Алушті, Ялті, Балаклаві, Севастополі, Євпаторії, Армянську, а звідти приїхав до вас. Збираюся закінчити свій велокрос Україною в Одесі.

З чого розпочалися ваші велоподорожі?

– У дитинстві та юності я завжди їздив на канікули з батьками, і вони весь час вказували, де відпочивати. Мені це дуже не подобалося, тому у 17 років, коли закінчив школу, і вони запитали, що хочу собі у подарунок, я попросив велосипед. Чому саме велосипед? Тому, що у мене був родич, який полюбляв їздити велосипедом, і в моїй уяві це здавалося чимось захоплюючим. Тоді я вперше не поїхав на канікули з батьками, а подався до Польщі, звідки був родом мій вітчим (я жив там кілька років).

Саме там я відкрив для себе свободу вибору і безмежність світу, різнобарв’я життя у всій його красі. До речі, народився я у малій Бретані та прожив у невеликому селі з бабусею 10 років. Можливо, тому я так полюбив природу і відчув потяг до подорожей. Сьогодні мені 72 роки, з них 55 – я на велосипеді. Об’їздив усі країни Європи: Білорусію, Словаччину, Австрію, Литву, Німеччину, Україну… Був в Африці (Гана, Того, Камерун, Конго, Малі), чотири рази в Єгипті, Індонезії, Марокко. Бував три рази у США, також у Канаді, на Кубі, в Азії (на острові Шрі-Ланка).

Чи берете когось із собою «за компанію»?

– Взагалі-то я завжди любив подорожувати наодинці, адже лише так я відчуваю, що сам собі господар. Коли ж їдеш командою, то неодмінно трапляються непорозуміння, хтось втомився або захворів, хтось хоче в інший бік, комусь взагалі нічого не хочеться… Тому найбільше задоволення для мене – подорожувати наодинці.
– Ви досить добре розмовляєте російською…

– Моя дружина – полька, ми вже 50 років разом. До речі, цього року ми святкуємо золоте весілля. Так от, я вчився рік у Варшаві, в Академії мистецтва на спеціальності «Розробка плакату», здобув ступінь доктора мистецтва та плакату, викладав 20 років в університеті у Парижі історію світового плакату (рекламного, політичного, артистичного, театрального, фільмового, пропагандистського). І досі даю лекції у Варшаві. Там я і вивчав російську. А ще, моя дружина трохи знає цю мову і вчила мене. Моя російська неідеальна, але цього вистачає, аби без проблем пересуватися російськомовними країнами.

– Ви сказали, що були в Україні вже 4 рази і знову повернулися. Чим сподобалася наша країна?

– О, я дуже люблю Україну. Коли я жив у Польщі, Україна в мене асоціювалася з дитинством: тут я ніби повертаюся машиною часу назад у свою юність. Усе завдяки особливій атмосфері, відкритим та простим людям. А ще, погані дороги та запах бензину теж мені нагадують дитинство і дуже подобаються. У Франції такої «екзотики» не побачиш. Коли я вперше приїхав в Україну з Литви, подолав шлях зі Львова до Одеси велосипедом. Три роки тому знову повернувся сюди, приїхав зі Словаччини до Львова.

Як вам наші люди? Чим відрізняються українці від французів?

– Зрозумійте мене правильно: мені подобається ваша простота, я б навіть сказав, природність, люди тут натуральні, абсолютно нормальні. Коли я був у більш успішних країнах, їхні люди чомусь були мені нецікавими, в них відчувалась якась штучність, усе прогнозовано і заплановано, маленькі містечка, усе дуже рівномірно та одноманітно.
Ялта, наприклад, дуже схожа на Лазуровий берег, але тут усі ніби «дикі», а ще колориту додають старі будівлі. На Рив’єрі навіть шматок паперу не кинеш на вулиці, усіх бідних та простих людей відселили подалі. А тут люди ніби екологічно чисті, біологічно справжні, з непідробними емоціями. Я теж наче «дика» людина, тому я цього шукаю і мені подобаються такі країни. За роки життя в Парижі я втомився від розвинутих країн і шукаю куточки цнотливої природи. Звичайно, тут усе прогресує, але я сподіваюся, що Україна не втратить свого колориту та неповторності…

А чи подобається вам українська їжа?

– Так, дуже смакує. Французька кухня теж смачна, але українська нічим не гірша. У вас є все, що треба: смачні овочі та фрукти, особливо мені сподобався гуляш та картопля-пюре, які куштував в Євпаторії. Ну і, звичайно, борщ, солянка, пельмені. Коли подорожуєш велосипедом, не зупиняєшся дорогою у вишуканих ресторанах, а харчуєшся зазвичай у невеличких кафе або барах. Так от, в подібних українських закладах готують дуже смачно, я задоволений. Зараз вже досить спекотно, а ще й коли на велосипеді, то більшу частину раціону складають фрукти та овочі, соки. На щастя, тут ці продукти дешевші порівняно з Францією.

 Що залишаєте собі на згадку про поїздки?


– Перш за все, я фотографую, роблю невеличкі нотатки, а потім подаю статті до газет у Франції та Польщі, у мене є власний інтернет-сайт, на якому я теж розміщую свої матеріали. Можна сказати, я журналіст-аматор.

А ще я художник, творю у сюрреалізмі та пишу пейзажі, адже побачене під час поїздок дає багато тем і для публікацій, і для нових сюжетів до моїх картин. Купувати багато сувенірів не виходить, адже в мене велосипед, а не вантажівка, треба щоб у двох сумках на передньому та задньому багажнику помістилося все найнеобхідніше.


–Як ставиться ваша родина до такого хобі, а особливо дружина?

 Зазвичай моя дружина завжди застерігає мене перед поїздками у ту чи іншу країну. Коли я хотів їхати до Африки, вона казала, що там дуже небезпечно. Коли збирався до Білорусії, теж переживала. Що вже говорити про Кубу… Проте у жодній країні, де я побував, зі мною не траплялося прикрих випадків, натомість я отримував чимало позитивних емоцій та радісних хвилин. Цікаво те, що у мене тричі крали велосипед, але це траплялося у Франції. До речі, дружина дуже любить Париж, хоча раніше вона теж подорожувала зі мною, була в Італії, Греції, Польщі та на Цейлоні. Зараз вже втомилася і надає перевагу домашньому затишку.

Бруно, а які найбільші труднощі траплялися вам на шляху?

Єдине, що псувало подорож Україною, це стан доріг. Хотілося б, щоб було більше пристосованих велосипедних доріжок. А так усе чудово. Я подорожую велосипедом, щоб краще пізнати себе та світ, тому в будь-якій ситуації шукаю позитив.

Коли я вдома сиджу на дивані та дивлюся телевізор, відчуваю, що дарма гаю час, адже світ такий великий, красивий та принадний… Отож, які б труднощі не були під час велоподорожей, це набагато цікавіше для мене, ніж жити домашнім життям. Я вже 55 років живу у Парижі. Коли був молодим, місто здавалося мені центром Всесвіту: там вирує життя, є можливості для кар’єрного росту, але коли я пішов на пенсію, відбулася переоцінка цінностей, і я обрав життя на велосипеді.
 

– Як підтримуєте гарну фізичну форму для такого стилю життя?


 Я не палю та не вживаю алкоголю, не переїдаю, адже добре все те, що в міру. Брат моєї тітки прожив 102 роки, я цікавився у нього секретом довголіття, і він сказав, що обходився у житті лише найнеобхіднішим. Тепер я залучаю до велопоїздок й своїх онуків.

У мене двоє дітей: син Олександр, архітектор, йому 47 років, і донька Ізабелла, якій 43 роки, професор літератури. Маю чотирьох онуків та онучку. Найстаршому – 17 років, одного разу я взяв його у подорож з Німеччини до Угорщини. Велосипедами ми подолали шлях від Мюнхена до Будапешта. За два тижні поїздки ми навіть краще потоваришували. Єдине, що розчарувало мого онука, це те, що люди, коли дізнавалися, скільки років його дідові, то всі, так би мовити, лаври віддавали мені. Адже він молодий та повний сил, а от у 70 їздити світом на велосипеді – це багатьма сприймалося як сенсація.

Які ваші враження від Скадовська?


– Це надзвичайно приємне і спокійне містечко, сімейне. Особливо мені подобається, що сезон ще не розпочався і людей небагато. Так само було і в Алушті, я насолоджувався краєвидами, тишею та спокоєм. У Ялті ж, навпаки, багато народу, відкрито чи не всі громадські та розважальні заклади – таке враження, ніби приїхав у розпал сезону. Але в Криму я зустрів такого ж ентузіаста, як і сам, – директора клубу велосипедистів, який приїхав аж з Уралу, з Челябінська. Тож я впевнений, що в Україні багато моїх однодумців.

– Що хотілося б побачити в Україні ще?

– …Київ, а ще Східну Україну. Цього разу я очікував побачити тут прохолодну весну, а застав спеку та сонце. У Африці я легко переношу високі температури. Напевно, багато що залежить від морального та психологічного настрою. До України я їхав за помірним теплом, але у вас вже літо.

– Дякую за приємне і цікаве спілкування.

Розмову вела Олександра Воротинцева.

Газета "Чорноморець",

Скадовские новости

[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]
© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, Київ, а/с 297, тел.: (096) 521 0508, (050) 867 5802, (093) 328 6985, e-mail: editor@osp.com.ua
TyTa